Волонтерський рух в Україні перетворився на одну з найпотужніших громадянських сил у новітній історії Європи. Мільйони людей щодня роблять те, що, здавалося б, мали б робити держава або армія.
Коли в лютому 2022 року розпочалася повномасштабна агресія, саме волонтери першими зорганізувалися: везли їжу на блокпости, шили маскувальні сітки, збирали броніки та тепловізори. Держава ще не встигла перебудуватися, а громадяни вже діяли.
За даними Мінсоцполітики, станом на початок 2026 року в Україні офіційно зареєстровано понад 8 тисяч волонтерських організацій. Але реальна цифра — без урахування неформальних груп у Telegram та Facebook — значно більша.
Від рюкзаків до дронів
Спектр волонтерської допомоги за чотири роки кардинально змінився. На початку це були їжа, одяг, медикаменти та бронежилети. Згодом — автомобілі, пікапи та квадроцикли для евакуації. Сьогодні великі фонди закривають потреби в дронах, засобах радіоелектронної боротьби та спеціалізованому обладнанні для сапперів.
Паралельно діють гуманітарні волонтери, які опікуються цивільними: доставляють продукти в прифронтові громади, евакуюють стариків і людей з інвалідністю, займаються психологічною підтримкою.
Виклики та вигорання
Три з половиною роки безперервної роботи дають про себе знати. Психологи фіксують масове вигорання серед волонтерів, особливо тих, хто з перших днів працює у надінтенсивному режимі. Деякі організації вже запровадили обов’язкові «відпускні» для своїх координаторів та сесії з психологами.
«Ми рятуємо інших, але хто рятує нас? Психологічний стан волонтерів — це питання національної безпеки»
Держава поступово включається в підтримку сектора: спрощено реєстрацію волонтерських організацій, введено податкові пільги для донорів, а в низці університетів волонтерська діяльність зараховується як практика.
Волонтерство в Україні стало не просто проявом громадянської солідарності, а справжньою культурою та частиною національної ідентичності. Це капітал, який ще довго слугуватиме фундаментом відновлення країни.
