Понад 5 мільйонів українців є внутрішньо переміщеними особами — людьми, які були змушені залишити свої домівки, але залишилися в межах країни. Багато хто з них вже провів у «тимчасовому» житлі більше трьох років.
Найбільшу кількість ВПО прийняли Київ, Львів, Дніпро та Харків. Приймаючі громади проявили неймовірну щедрість: люди безоплатно ділилися квартирами, продуктами, одягом. Але три-чотири роки підтримки — це величезне навантаження, і воно позначається.
Дослідження Інституту демографії фіксують суперечливі тенденції: близько 40% ВПО планують повернутися до рідних місць після закінчення активних бойових дій. Ще 30% вже вирішили залишитися там, де зараз живуть. Решта — в стані невизначеності.
Інтеграція чи ізоляція
Рівень інтеграції ВПО значно відрізняється залежно від регіону та часу переміщення. Ті, хто приїхав на початку 2022-го і знайшов роботу в перші місяці, сьогодні почуваються «своїми» у нових громадах. Ті, хто переїхав пізніше або кому важко знайти роботу — часто залишаються на узбіччі.
Особлива тема — діти. Школярі, які кілька разів змінювали школи, часто відстають у навчанні та мають складнощі в соціалізації. Але є й зворотні приклади: діти адаптуються швидше за дорослих, знаходять нових друзів і нерідко стають «мостом» між родинами переселенців і місцевих.
Нові виклики для приймаючих громад
Масовий приплив переселенців загострив кілька ключових проблем: дефіцит доступного житла, перевантаження медичних закладів і шкіл, зростання цін на оренду. Ці явища породжують соціальну напругу.
«Ми хочемо додому. Але вдома вже не те, що було. І тут нас теж не зовсім розуміють. Ми між двома світами»
Уряд запровадив програму соціального житла для ВПО, проте попит багаторазово перевищує пропозицію. Вирішення цього питання — один із ключів до стабілізації суспільства в перехідний період.
